Мене завжди такі твердження дивують. Чому б не подорожувати разом з собакою?
З першим собакою, який прожив з нами 13 років мого дитинства, наша сім’я змінила 4 місця проживання. Крім цього, 7 років поспіль щороку ми літали у відпустку з Казахстану до Харкова і, звісно ж, нашу Ніку завжди брали з собою.
У літаку ця біла кучеря, вагою з невеликий кавун, завжди поводилася гідно.
Більшості собак все одно куди їхати, аби господарі були поряд. Саме такою виявилася і моя бородачка Аяша, яка об’їхала вже понад 50 міст. І в поїзді, і в яхті, і в байдарці, і в автобусі вона вже, як риба у воді.
Можливо, якби я завела алабая, а не цвергшнауцера, то розмірковувала б зараз інакше. Але серед моїх знайомих є люди, які подорожують і з набагато більшими породами, ніж моє семикілограмове щастя.
Так, згодна, потрібно попередньо заморочитися: підготувати необхідні документи, подбати заздалегідь про місця проживання, щоб пускали з собакою, та й постійно навчати улюбленця і соціалізувати.
Ми розпочали підготовку, коли Аяші було 6 місяців. Освоювали невеликі походи містом та екскурсії до прилеглих населених пунктів. Поступово бородачка звикла до тривалих піших прогулянок, натовпів незнайомих людей та проживання в готелях. Дійшли до того, що сил у її маленьких лапках вистачило на сходження на всі 6 двохтисячників Карпат.
Бували в наших мандрівках і казуси, куди ж без них 😂
Смішні та не дуже історії з наших численних подорожей я можу розповідати нескінченно. Але все ще вважаю, що брати Аяшу з собою в подорожі – найкраще рішення. Страшенно не люблю розлучатися з нею надовго.
