Я знаю, що для багатьох це дуже болюча тема, але хочу одразу попередити – те, що ви зараз прочитаєте, ніяким чином не гарантує, що спрацює саме в вашому випадку. Я лише ділюся власним досвідом, як ми з чоловіком працювали з не підбором.
Спойлер: мені достеменно не відомо, що найбільше спрацювало зі всього, що ми робили. Тому просто опишу всі дії, які памʼятаю.
Про всяк випадок нагадаю, що вишукування і підбирання їжі – це абсолютно нормальна природна поведінка для собаки. І це саме ми навмисне ламаємо цю поведінку, бо нам вона для життя не підходить. Завжди памʼятайте про це, будь ласка, коли будете наступного разу злитися на собаку через підбирання на вулиці.
Отже, що маємо на сьогодні – собака породи цвергшнауцер, віком 7 років, яка нічого не підбирає вже понад 5 років.
Але так було не завжди
Памʼятаю як з перших же прогулянок найулюбленішою грою для Аяші було схопити у дворі кістку, яку ворони витягли зі смітника й тікати від мене щосили, щоб я наздоганяла.
Спочатку я наздоганяла. Потім зрозуміла, що я точно щось не те роблю і почала навпаки тікати від неї. Аяша бігла за мною, з переляку забувала за ту кістку, а я ловила ці моменти й підкріплювала. Як маркер підкріплення ми з нею вивчили «Так! Супер!». Після маркера я давала смаколик.
Впоратися з цими іграми з кістками у дворі якось швидко вийшло, але ж то тільки з ними. Інші знахідки вона все ще активно підбирала.
Навчання командам
Паралельно ми вже вчили якісь перші команди, в тому числі «Ні» і «Фу». Команда «Фу» закріплялася, як мені тоді здавалося, досить довго, аж (!) декілька місяців 😁 Вчили по стандартній схемі, коли корм з руки по команді «Фу» брати не можна, а по команді «Можна» – можна. Потім те ж саме робили з розкиданим кормом на підлозі й т.д.
Поступово я почала цю команду використовувати при спробах підібрати щось. Працювало, але через раз. Це «через раз» залежало від ступеня пахучості (читай – гидотності) знайденого «смаколика».
Також читайте мій допис – Необхідні команди для собак в побуті та в подорожах: наш досвід
Поради знайомих собачників
В той період ми з чоловіком вже перезнайомилася на прогулянках з купою собачників і тільки й встигали ковтати тонни порад, як і що нам робити з не підбором.
Аверсивні методи ми одразу відкинули, бо я не хочу, щоб з моєю солодкою булочкою щось подібне відбувалося. Проте одна з порад стосовно недостатньої кількості смакового різномаїття у раціоні собаки здалася мені корисною.
Тоді Аяша в нас ще була на натуралці. Я дуже яскраво памʼятаю той день, коли я вперше купила сирий величезний коровʼячий шлунок і декілька годин різала його в ванній на шматочки ножицями. Цей аромат переслідував мене ще тиждень точно. Незабутні враження 🤣
Тоді ще не було такої кількості сушених натуральних смаколиків, тим більше шлунків. Може десь і були, але я про них не знала. Як і дуже багато чого ще я тоді не знала.
Аяші жувати шматки шлунку було важкувато, але робила вона це дуже натхненно та старанно.
Мої харчові експерименти продовжувалися не довго. Я двічі наробила їй гастроентерит на тренуваннях, бо перегодовувала вареним серцем. Згодом виявилося, що ферментів у моєї собаки для перетравлювання мʼяса недостатньо і лікарі перевели нас на корм. З кормами теж було чимало експериментів, бо я замість того, щоб одразу піти на консультацію до ветеринарного дієтолога, обирала корми як вміла.
Далі почалося найцікавіше
Аяша все ще періодично підбирала. Я поставила за тверду мету нарешті позбутися цієї проблеми, бо дуже боялася отруєння.
Інтуїтивно я розуміла, що якщо прям все суворо забороняти та навіть нюхати не давати, то буде тільки гірше. Буде намагатися схопити заборонний плід при першій ліпшій можливості. Тож я вирішила докласти зусиль і закріпити альтернативну поведінку.
На той момент ми вже непогано вивчили команду «фу», але цього точно було недостатньо. Я це знаю по собі. Якщо мені сказати: «Іра, їсти смаколики на ніч під серіальчик – це фу». Я то знаю, що це «фу» для мене, але ж “іноді” можна 🤣
Так і з собакою, треба було подолати це не вимірюване «іноді».
Тож я взяла за правило завжди носити з собою дійсно смачні для Аяші смаколики, а не корм, на прогулянки. А також намагалася збагачувати її одноманітний кормовий раціон не тільки різними собачими ласощами, а й соціальною їжею: давала шматочок банана чи яблучка, облизати мою вже пусту тарілку з чимось безпечним, якісь крихітні шматочки того що я їм. Для собак навіть не так той смак важливий, як різні запахи. Саме завдяки запахам, в першу чергу, їх життя стає різноманітним та не нудним. Тому я ніколи не забороняю собаці винюхувати на вулиці те, що вона хоче.
А коли ще підбирала, я дуже ретельно слідкувала, що саме вона нюхає. Якщо намагалася щось схопити в рот, я превентивно казала «фу». Вона завмирала і чекала що ж буде далі. А я така хоп – смаколик з кишені.
Також я ввела в її життя легальну можливість винюхувати й знаходити їжу за допомогою різноманітних пошукових ігор.
Працювали ми так не менше 5-6 місяців щодня. Як результат, поведінка закріпилася ідеально. З того часу собака мені просто показує свої знахідки, лише обнюхує їх і ми йдемо далі. Я знаю, що для неї важливо винюхувати й знаходити їжу, прям видно, як вона цим пишається, тому я за те, що показує, але не їсть, завжди хвалю. Що ж, вона мій друг, тож мушу розділяти її інтереси 😂
Можливо, коли ви це прочитаєте, у вас виникне відчуття, що у нас все вийшло досить легко. Проте насправді це було доволі непросто і руки іноді опускалися, здавалося, що зовсім нічого не виходить.
Я чудово усвідомлюю, що не з усіма собаками спрацює наш шлях, бо підбирання може ще бути реакцією на стреси, способом допомогти собі, коли щось болить і багато чим ще. Так само як і в нас людей причин розладів харчової поведінки може бути безліч.
Не робіть цього, будь ласка
Яким би шляхом навчання не підбору ви не йшли зі своїм собакою, єдине про що я вас прошу – не використовуйте аверсивні методи типу кидання металевих ціпків в собаку, чи електронашийник, чи різке смикання повідця, навіть якщо вам хтось з піною у рота доводить, що це єдиний метод, який працює. Як на мене, це повний булшіт і я зараз аргументую свою думку.
Уявіть ситуацію. Собака знайшов смачненьку гидоту в парку і жує. В цей момент ви кидаєте в нього металевим ціпком чи бʼєте струмом. Собака не здогадується, що саме ви є джерелом його болю. В цей момент у 20 метрах від собаки проходить дитина, чи, наприклад, інший собака якоїсь конкретної породи. Що запамʼятає собака, як гадаєте? Хотілося б, щоб запамʼятав звʼязку «я знайшов їжу і через це в мене біль», а насправді буде звʼязка «дитина – це біль, це погано», або «собака такого то вигляду – це біль, тобто зло». Підставте будь-що замість дитини чи собаки.
А потім люди дивуються: ох, чому ж мій пес так погано реагує на певних собак, чи певних людей. Собака мислить дуже просто, їжа – це добро, те що заважає добувати їжу – зло, те що робить мені боляче – це теж зло. Так, собаку можна навчити боятися, але довіри та дружби через страх не буває, чи не так?
І знаєте що мене завжди найбільше дивує? Люди, які використовують такі методи, зазвичай кажуть щось на кшталт «Я вже все перепробував, тому прийшов до радикальних методів». А коли починаєш з цікавості розпитувати, а що саме пробували й скільки часу тренувалися, то в сумі десь декілька тижнів і безсистемно.
Отже, підсумовую.
Що я робила, щоб навчити собаку не підбирати:
- Була послідовною і наполегливою. Заручилася підтримкою чоловіка, щоб він теж був послідовним.
- Підкріплювала альтернативну поведінку.
- Додала легальну можливість шукати та добувати їжу за допомогою пошукових ігор.
- Для механіки вчила заборонним командам і доводила їх до результату.
- Додавала різноманіття в раціон за допомогою різних собачих смаколиків та соціальної їжі.
- І, найголовніше, завжди вірила у свою собаку і що в мене все вийде.
А якщо у нас вийшло, то й у вас обовʼязково вийде, я в вас вірю!
