Будь-яка зміна звичної обстановки та щоденних ритуалів — це стрес для собаки. Я ж не в змозі їй пояснити, куди ми їдемо, чому, і чи повернемось взагалі. Тому перш ніж почати подорожувати з Аяшею, я поставила собі за мету мінімізувати її стрес під час перебування у нових місцях та серед незнайомців.
Починали ми з простого. Спочатку поступово розширювали ареал прогулянок на сусідні вулиці та райони міста. Я уважно спостерігала за її реакціями, хвалила, давала зрозуміти, що я її захищу у разі небезпеки, слідкувала щоб не перевтомлювалася. Тобто робила все для того, щоб Аяші сподобалося гуляти не тільки в парку біля дому, а й далеко за межами.
Потім почала брати її в магазини, на пошту, в гості, в кафе.
Найцікавішим етапом було освоєння громадського транспорту. Трамваїв та автобусів спочатку вона трохи лякалася, але коли зрозуміла, що воно нас везе і не треба йти лапами, стала сама заходити 😂.
Єдине, що досі її лякає, це сильний гуркіт у метро. Але я навчилася її заспокоювати.
Найбільше бородатій сподобалися групові екскурсії Харковом: люди пересуваються «зграєю» по нових вулицях, при цьому кожен звертає на неї увагу і хвалить, а коли втомилася, то ще й в сумці носять.
Поступово Аяша стала почуватися впевненіше у нових місцях, спокійно реагувати на натовпи людей.
Наступним етапом була підготовка до довготривалих піших прогулянок. У цьому нам дуже допомогли наші ранкові пробіжки. Вона привчала мене бігати, а сама звикала до великих відстаней.
Найкращою перевіркою наших старань став похід на 25 км по Харківській області. Я готувалася до того, що мені доведеться після якоїсь відстані її нести, але ж ні, вона впоралася, хоча й дуже втомилася.
Наша підготовка до майбутніх подорожей тривала приблизно півроку. В результаті я отримала впевнену в собі собаку, яка адекватно реагує на різні умови перебування, не боїться їздити в поїздах, автобусах, автомобілях та навіть ходити на яхті. Це дозволило нам активно подорожувати з Аяшею останні 5 років, а також нормально пережити вимушений переїзд на інший край України через війну.
