Минуло вже кілька місяців з початку моєї “двособачої” пригоди
Хочу поділитися з вами своїми першими висновками та враженнями.
Мої страхи, очікування та переживання щодо другої собаки
Я давно замислювалася над тим, щоб взяти другу собаку, проте весь час здавалося, що це “не на часі”. Я боялася, що не впораюся — ні фізично, ні морально. В результаті, як це часто буває, коли дуже чогось прагнеш, знаходиться і час, і енергія.
Мене особливо лякала думка, що я ніколи не зможу полюбити іншого собаку так, як Аяшу. У нас із нею міцний союз, побудований на роках спільних досягнень і переживань. Але вже через тиждень після появи Леголаса я зловила себе на думці: “Як ми взагалі жили без нього?”
Водночас я переживала, що Аяша ніколи не прийме нового члена зграї. Вона ж звикла бути єдиною улюбленицею, зіркою всіх прогулянок, тренувань і “володаркою” свого людського ресурсу. Зараз вони з Леголасом ще не стали найкращими друзями, але поступово навчаються жити разом і навіть працювати командою.
Як живеться з двома собаками?
Лукавити не буду: з двома складніше організаційно. Водночас це варто зусиль! Емоційно я відчуваю, що “наших” стало більше — і це ніби збільшує внутрішню силу та тепло.
Кожен день мене тішать обидва бородачі:
Аяша — своєю вихованістю, терплячістю, інтелігентністю, які особливо яскраво проявилися на фоні цуценяти.
Леголас — веселою вдачею, хитромудрістю й готовністю до пригод.
Завдяки йому я згадала, наскільки мені подобається аналізувати собачу поведінку, займатися з собаками, дізнаватися нове і повністю занурюватися у це хобі.
Що змінилося в рутині та організації?
Довелося стати дисциплінованішою. Прогулянки тепер починаються раніше: о 7 ранку ми вже на вулиці. Хоча я втратила можливість проводити свої звичні ранкові ритуали, новий режим зробив мене бадьорішою та організованішою. Щоправда, ранкових фітнесу та пробіжок мені дуже бракує, але я вже маю план, як повернути це у своє життя.
Маршрути прогулянок стали різноманітнішими, адже Леголаса потрібно активно соціалізувати. Аяша, до речі, отримала новий інтерес до прогулянок і немов молодіє на очах.
На фінанси це вплинуло прогнозовано: все стало “х2”. Але зекономити вдалося на спільних речах, як-от грумінг-інструменти чи доглядові засоби. Водночас місця в морозильній камері стало відчутно менше. Якщо раніше запас м’ясних міксів для Аяші я могла робити на 40 днів, то тепер із Леголасом — лише на 20.
Тренування та соціалізація
Найбільше ми тренуємось вдома. Леголас поки засвоює базові команди та навички, тому я чергую увагу між ним і Аяшею. Це весело, але потребує концентрації: кожен хоче уваги, і Аяша іноді ревнує, а Леголас ще не вміє терпляче чекати.
На прогулянках більше часу займають “пошуки пригод” — це частина соціалізації. Мені доводиться бути уважнішою й більш спостережливою, що трохи вимотує. Але я бачу прогрес і задоволення в очах собак, тому всі зусилля окуповуються.
Як Аяша прийняла Леголаса?
З поступовим розумінням того, що вона не має вибору і тепер це її нова реальність. Спершу були ревнощі, “аристократичне” невдоволення й бажання тримати дистанцію. Ми з чоловіком зробили все, щоб полегшити адаптацію: багато аналізували поведінку собак, розподіляли увагу, розв’язували конфлікти. І ось нарешті побачили перші самостійні ігри! Хоча, якщо чесно, я ще ніколи не чула від Аяші стільки рику й не бачила стільки вищиру, як за останній місяць. Добре, що малий приймає всі “уроки” без агресії.
Що далі?
Планую розширювати географію наших спільних прогулянок і подорожей. Ми вже пробували коротку поїздку автобусом в сусіднє місто — досвід позитивний, але потребує вдосконалення. Також у Леголаса бачу великий потенціал для спорту та тренувань, і мрію знайти для нас формат, який буде цікавим і корисним для обох.
